Главная


гороскоп

Новини дня
Запорожский областной совет
Запорожская областная государственная администрация
Каменско-Днепровский районный совет
Каменско-Днепровская районная государственная администрация
Государственная налоговая администрация в Запорожской оласти


Нариси з історії села Водяне

09.jpg

Історія села Водяне – це історія моєї Батьківщини. В кожного із нас є маленька Батьківщина – це рідне село чи місто, в якому ми народилися, де знаходиться рідна домівка, де живуть або жили дорогі та найрідніші для нас люди – батьки, які дали нам життя, виростили нас і навчили любити світ та рідний край. Для моїх односельців такою батьківщиною є село Водяне, яке більшість із нас дуже любить. Тут живуть наші діти, онуки, друзі, родичі, тут пройшло життя старшого покоління та наших друзів.
Історія села дуже цікава. Торкаючись пожовклих сторінок архівних паперів, дізнаєшся дуже багато цікавого. На перший погляд здається, що 237 років – це багато, а насправді лише дев’яте покоління корінних жителів села зараз народжується. Кожні пращурі внесли свій вклад у розвиток та історію села. Саме про це моя розповідь.
(Продовження)

Розвиток сільського господарства у післявоєнний період
(1944-1990 роки)

Війна відкотилась на Захід. Кам’янсько-Дніпровський район і село Водяне були звільнене від загарбників.Зусилля селян були спрямовані на відбудову зруйнованого війною господарства. Вся робота лягла на плечі жінок, літніх людей, підлітків і навіть дітей. У колгоспах села залишилось лише 4 трактори, 2 комбайни, 2 молотарки, 7 сівалок, декілька віялок, плугів та бричок, але й вони були зіпсовані - їх необхідно було ремонтувати. З худоби лишилось лише 5 коней, 6 волів, 19 корів, 120 овець та 57 голів птиці.
На землях водянських колгоспів німці залишили 3 лінії оборони – це траншеї, бліндажі і чимало мін та боєприпасів та ще й лежали тіла убитих німецьких та радянських бійців. З жінок та підлітків були створені групи, які зносили тіла наших бійців до братської могили, що розміщалась у лісосмузі, а тіла німецьких солдат ховали прямо в полі. Деякі підлітки пройшли короткочасне навчання і під керівництвом старших займались розмінуванням мін та боєприпасів.
Успішний наступ нашої армії, перспективи на швидке закінчення війни розпалювали трудовий ентузіазм колгоспників, викликали у них бажання всіма силами допомагати відбудовувати господарство і забезпечити фронт хлібом та сприяти нашим бійцям якнайшвидше розгромити ворога.
Селяни орали землю коровами та копали лопатами, боронували граблями, а на літо готували серпи та коси. В той час на збирання врожаю в селі вийшло 700 жінок. Було дуже важко, але із збиранням хліба впорались за 17 днів. Тільки у колгоспі «Перекоп», який найбільше постраждав в період окупації, ручними возиками на заготзерно було вивезено 137 тонн пшениці врожаю 1944 року.
Так самовіддана праця колгоспників долала труднощі. 70-річний А.С. Круть, працюючи сторожем у колгоспі, ремонтував гарби і ярма, протягом зими він змайстрував 45 ручних граблів. 63-річний Т.Б. Бабич відновив вальцеву машину, відремонтував молотарку і працював на ній машиністом.
Трудівники села Водяне проявили турботу і про відновлення культурних закладів. Було відремонтовано клуби трьох колгоспів, де організували гуртки художньої самодіяльності. Вчителі разом з односельцями, не чекали, коли будуть відремонтовані шкільні приміщення, розміщали класи у житлових будинках і учні продовжували навчання.
820 водянців брали участь у відбудові Дніпрогесу. За самовіддану працю бригада колгоспу імені Леніна на чолі з Настею Капленко була нагороджена перехідним Червоним прапором обкому комсомолу і управління будівництва Дніпробуду. Бригада колгоспу «Перекоп» під керівництвом Г. Оверко на кам’яному кар’єрі була одна з найкращих і утримувала першість, а бригада колгоспу імені Калініна на чолі з Вірою Малою виконувала завдання більш ніж на 128 відсотків і управління Дніпробуду за ударну працю їх преміювало. Зароблені гроші вони внесли в фонд будівництва військових літаків для фронту.
Значна частина молоді села була направлена до Донбасу на відбудову шахт. В шахтах вони проводили укріплення забоїв та розчищали колії, готували їх до видобутку вугілля.
Після закінчення війни в село стали повертатися демобілізовані воїни. Багато хто з них був неодноразово поранений, контужений – з підірваним здоров’ям. Більшість фронтовиків заліковували рани і активно включались у відбудову народного господарства. Разом з ними почала повертатись і молодь, яка насильно була вивезена до Німеччини на каторжні роботи. Багато кого з них було направлено на відбудову шахт Донбасу та Дніпрогесу.
Важко було всім відбудовувати народне господарство, але ще важче було пережити голод. 1946 рік був тяжкий. Врожай майже весь пропав. Достатніх запасів продуктів не було. І в Україні почався голод. Люди їли, що тільки можна було їсти. Ходили в кучугури викопували козельці, виливали ховрахів водою з нір, ловили рибу в річці та озерах. Де брались сили у людей, щоб працювати в полі? Але все ж таки пережили ці труднощі.
Поступово країна заліковувала рани. Вже у 1948 році було засіяно 3662 га зерновими культурами. Тваринницькі ферми не тільки відновлені, а й розширені і добудовані. Також було побудовано п’ять польових станів, проложена високовольтна лінія електропередач довжиною 9,6 км, відновлена насосна станція для зрошення 60 гектарів землі. Знову почав працювати вальців млин, олійниця та цегельня.
1 вересня 1949 року в селі Водяне було велике свято. До села приїхали чеські робітники, які привезли до колгоспу імені Калініна іменний Червоний прапор, який фашисти вивезли під час окупації. Він знаходився у чешському місті Упіце. Чеські друзі вручили його господарям. Жителі села тепло вітали гостей і щиро їм подякували.
У 1952 році водянці виростили високий врожай всіх зернових культур, в середньому 20 центнерів з гектара. Прибутки колгоспів Калініна та Леніна перевищили 2,5 млн карбованців. Ланка колгоспу, яку очолював Павло Скупий виростила по 115 центнерів кукурудзи з гектара. Їй було вручено перехідний Червоний прапор обкому комсомолу, обласного управління сільського господарства. 12 передовиків були відмічені державними нагородами.
Високих показників добивався комбайнер Михайло Бова. Він у 1951 році комбайном С-5 намолотив 810 тонн зерна, за що йому було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці.
У 1954 році за досягнення в розвитку сільського господарства учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки були бригадири Михайло Капля, Данило Лукашов, Настя Капленко, голови колгоспів Олексій Пархоменко та Андрій Нечаєнко, комбайнер Михайло Бова.
В цей час колгосп ім. Калініна одержав прибуток у два рази більше від планового. Колгоспники одержали по 5 кг зерна і 5 карбованців на кожен трудодень. Заробіток чабана Трохима Скрипника становив більше 12 тисяч карбованців, а Василя Кіриченка 14 тисяч карбованців.
Після закінчення будівництва зрошувальної системи на Кам’янському поду у 1953 році понад 2,5 тисячі гектарів колгоспних земель почали зрошувати. Це сприяло підвищенню урожайності і росту економіки колгоспів. Урожай овочів досяг до 300 центнерів з гектара, в пшениці 40-50 ц з га. Загальний прибуток у колгоспах склав 9,4 млн карбованців у перші роки зрошення полів.
У 1956 році колгосп ім. Леніна і колгосп ім. Чапаєва («Перекоп») об’єдналися. Їх очолив Григорій Клішин. Тепер у селі два колгоспи – ім. Леніна і Калініна. Це були великі багатогалузеві господарства. Крім рослинництва вони займались тваринництвом, садівництвом і овочівництвом. Через землі цих колгоспів пройшла розгалужена зрошувальна система, яка охоплювала більше 2,5 тисяч гектарів землі. Економіка колгоспів з року в рік зміцнювалась. Вони стали передовиками у районі.
Об’єднання колгоспів сприяло розвитку колгоспного ладу, раціональному використанню техніки, зниженню собівартості сільськогосподарської продукції, зростанню культурного рівня колгоспників.
31 вересня 1953 року колгосп ім. Леніна відвідали румунські гості на чолі з першим секретарем ЦК Румунської робітничої партії Георгієм Деж. Гостей зустрічали голова колгоспу Г.Т. Клішин, члени правління, актив. Голова колгоспу детально розповів про роботу колгоспу. Особливий інтерес румунські гості проявили до вирощування кукурудзи на зрошувальних ділянках. На полях вони спостерігали за роботою дощувальних машин, за поливом по борознах і зрошенні гібридних посівів кукурудзи.
23 квітня 1957 року був створений радгосп «Водяне». Йому було передано 14700 га землі, 45 тракторів, 8 комбайнів та інша техніка. Також 2700 голів великої рогатої худоби, в тому числі 820 корів.
У 1958 році виробництво молока зросло в 1,2 рази, м’яса в 1,4 рази. Урожайність зернових становила в середньому 20 ц з га. В радгосп вступило 1600 працездатних жителів села.
До району також вступила промартіль “Перемога”, працівники якої раніше займались виготовленням віників, плели корзини, мітли, та виготовляли меблі з лози (столи, стула, ліжка).
Авангардну роль у мобілізації працівників радгоспу на виконання завдань семирічного плану відіграв партком, створений у 1958 році. Партійна організація радгоспу налічувала 137 комуністів. Вони виступали ініціаторами впровадження у виробництво передових методів праці. Так, П.Я. Оверко і М.О. Чамкін застосували на фермах нову систему доїння корів, що підвищило продуктивність праці доярок, вдвоє знизило собівартість центнеру молока. Це дало можливість перейти на ланкову систему, застосувати механізацію.
У 1958 році в радгоспі «Водяне» були збудовані нові корпуса ферм. Всі корівники були електрифіковані і механізовані. Важливе місце в житті радгоспу зайняв робочий комітет. Профсоюзні організації стали глибше займатись охороною праці і покращенням побутових умов. Робітничий комітет разом з адміністрацією щороку розробляли заходи морального і матеріального заохочення, приймали на загальних зборах колективний договір.
(Далі буде)
В.Г. ВЕЛИЧКО

РЕАЛ ПЛАСТ