Главная


гороскоп

Новини дня
Запорожский областной совет
Запорожская областная государственная администрация
Каменско-Днепровский районный совет
Каменско-Днепровская районная государственная администрация
Государственная налоговая администрация в Запорожской оласти


Михайло Пригода: нешаблонна робота з акцентом на людей - це моє

jpg.

Вже після цих місцевих виборів у нас буде інший голова району, вже Василівського. Тому у нас є історична можливість поспілкуватися з головою Кам’янсько-Дніпровської районної ради, яка, разом з нашим районом, вже скоро увійде в сучасну історію України. Про майбутнє представництво Кам’янсько-Дніпровського району в Василівському ми вирішили поговорити з чинним головою нашої районної ради Михайлом Пригодою. Розмова вийшла не тільки про це.
- Михайле Васильовичу, це буде ваше перше інтерв’ю газеті «Новини дня», тому розкажіть більше про себе, про свою сім’ю, про своїх батьків, про дідусів...
- Я - корінний житель села Водяне. Мій дідусь, по лінії батька, Михайло Іванович Пригода (1927 р.н.) також народився в Водяному. Ще юнаком він був висланий до Німеччини, два з половиною роки працював в трудовому таборі на розробках гранітних родовищ. Умови в таборі були дуже важкі. Ув’язнені страждали не тільки від недоїдання, але і від постійних знущань, і побиття з боку охоронців, плюс до цього ще й важка праця. Працювали в кам’яних кар’єрах і в спеку, і в лютий холод. Вже після війни він повернувся додому і все своє свідоме життя пропрацював в колгоспах - радгоспах.
А бабусі Євдокії Василівні, коли почалася війна, не було і 10 років. Вона часто згадувала, як німці жили у них вдома, розповідала про розриви мін і снарядів, про гуркіт канонад і брязкіт танкових гусениць, про довгі бої з фашистами на горі за Дніпровкою. Діти, які пережили війну швидко дорослішали. На їх юність і молодість випав повоєнний час, час відновлення держави. А це - важка фізична праця, голод і холод. Бабуся зі сльозами на очах згадувала, як вона ще дитиною три дні їла лише цибулю, так як взагалі не було чого їсти. Їхній будинок був в центрі села Водяне, де зараз дитячий садок. Свої сумні спогади про те пекло, через яке пройшли дідусі і бабусі, вони передавали нам - онукам.
Ми жили з батьками, з дідусем і бабусею в одному дворі. На мій погляд, дуже важливо, коли тебе виховують бабуся і дідусь. Дитинство від цього стає яскравішим, насиченнішим. Любов до життя, вміння його цінувати, радіти кожному дню - дідусі і бабусі, які пізнали війну, передають своїм онукам. Бабуся дояркою пропрацювала на фермі, дідусь - скотарем. По лінії мами, мій дідусь Яків Дмитрович Саєнко пройшов всю війну, був двічі контужений, мав величезну кількість нагород.
- Хто ваші батьки за професією?
- Мої батьки звичайні жителі села, трудівники. Батько працював у школі в фізичному кабінеті лаборантом, вів радіогурток. З величезним захопленням займалися хлопці радіосправою: вивчали мікро-схеми, напівпровідники і паяли лампові приймачі, збирали транзисторні приймачі. З хлопцями робили плати, паяли гірлянди, магнітофони. Проводили дискотеки. На Новий рік ставили електромотор, щоб ялинка оберталася навколо своєї осі. Мама закін-чила Запорізький кооперативний технікум, отримала спеціальність продавець. До декрету попрацювала, а потім займалася вихованням дітей, домогосподарством. Всі ми звикли до городу з дитинства - розуміли, що він наш годувальник. Город у нас був в той час 30 соток, вирощували овочі, як і всі.
- А брати, сестри?
- У мене є середній брат Яків – названий на честь діда по маминій лінії і молодша сестра Дарина. У всіх уже свої сім’ї, а у мене є чудові племінники і племінниця. Сестра закінчила Запо-різький медичний коледж. Працювала в Енергодарській медико-санітарній частині, зараз - в декретній відпустці. Брат теж має свій приватний будинок.
- А як ви зу-стрічаєте Новий рік?
- Завжди святкуємо в колі сім’ї. Ми не ходимо нікуди в гості, не святкуємо ні в яких ресторанах. 31 числа з дочкою наряджаємо ялинку, дружина готує олів’є та інші смаколики. Це все плавно переходить в вечір. Дивимося старі добрі передноворічні фільми. Ця традиція перей-шла до нас від моїх батьків.
- Що для вас найголовніше в сім’ї?
- Взаєморозуміння, від-критість, чесність, взаємоповага, вміння завжди вислухати один одного, а якщо є якесь питання - спільно прийняти рішення. Ми навіть побутові питання обговорюємо завжди втрьох - дружина, я і дочка Катерина. Мої принципи: довіряй, цінуй довіру і неси відповідальність. Діти, любов, здоров’я, взаєморозуміння, благополуччя - для будь-якої людини це найважливіше. Най-цінніше, що взяв зі сім’ї батьків - теплі стосунки, прості людські сімейні цінності, які зазвичай передають своїм дітям, щоб вони передали своїм.
- У вас є хобі?
- Моє особисте захоплення переросло в сімейне. Відкрив для себе такий вид спорту, як біг. Беру участь вже в напівмарафонах. Біг навчив мене слухати своє тіло, знаходити опору в самому собі. Він повністю змінив мій підхід до роботи, та й до життя в цілому. Спортом, в тому числі і бігом, займаюся в компанії однодумців. Взимку бігаю в Енергодарі на стадіо-ні, а решту часу - «на горі», на верхній дорозі, на об’їзній. Захопив бігом і дружину - хоч вона і не любить довгі дистанції, але супроводжує мене. До речі, останній напівмарафон 10 км я пробіг за 1 годину і 6 хвилин. Для хобі це нормальний показник. Біг мене дуже підстьобує - ти сконцентрований, відключаєш-ся від зовнішнього світу, іноді навіть знаходиш правильні варіанти рішення проблем. Ще тричі на тиждень займаю-ся в тренажерному залі. На жаль, в Енергодарі. У нас в селі такого залу немає. Упевнений, що в майбутньому ми і в Водяному будемо розвивати всі види спорту, використавши всі можливості.
- А що для вас робота в органах місцевого самоврядування?
- Для мене робота в органах місцевого самоврядування - це, в першу чергу, відсутність шаблонів. Маса незапланованих справ, в тому числі і проблем: десь щось сталося, вийшло з ладу, потрібно поїхати, розібратися і вирішити проблему. Таке постійно. Місцеве самоврядування, за великим рахунком, відповідає за всі сфери - медицину, культуру, освіту, житлово-комунальне господарство та інші галузі пов’язані з життєдіяльністю. І ти повинен знаходити рішення проблем в кожній із сфер. Наприклад, той же сніг може випасти вночі - значить потрібно заздалегідь підготуватися до розчищення заметів. Якщо вирішив працювати ефективно - потрібно вирішувати всі питання, і, в першу чергу, організаційні. Це велика відповідальність, а ще це колективна праця - потрібно знаходити компроміс з депутатами. Я за те, щоб в суперечці народжувалася істина. У районній раді всі питання, перед внесенням на сесію попередньо розглядаються на засіданнях профільних комісій. Депутати вникають в усі тонкощі, задають масу питань, після чого - або погоджуються з представленим проектом рішення, або відхиляють його.
- Ви останній голова райради в історії Кам’янсько-Дніпровського району. Як ви думаєте: у складі Василівського району Кам’янсько-Дніпровський район не загубиться?
- Довго я думав над цією адміністративно-територіальною реформою. Коли в соцмережах прочитав, що район «профукали», мені трохи стало прикро. Будучи на цій посаді, писав всілякі звернення (до Мінрегіону, в облдержадміністрацію, народному депутату України), всі можливі запити ми робили, з проханням: призупинити цей процес. Але ми знаємо, що існують, так звані, перспективні плани. І на верху вже давно все вирішено за нас. І навіть місто Енергодар з мільярдним бюджетом, не в змозі було вирішити проблему з цією децентралізацією.
До речі, нам розповідали, що нам не доведеться їздити до Василівки, що всі умови будуть створені на місцях. Наприклад, в Кам’янсько-Дніпровській об’єднаній територіальній громаді існує центр надання адміністративних послуг (ЦНАП). Чого не можу сказати про Водянську громаду, про Благовіщенську. Там немає таких центрів.
Що стосується Василівського району, для виборів були створені, відповідно міська і сільська виборчі комісії. У Василівці знаходиться районна територіальна виборча комісія. Там допустили помилку – в протоколі засідання не поставили знаки пунктуації та одне слова невірно написали, і видали протокол Водянській сільській комісії. Приїхали до себе, пішли до реєстратора, а їх не зареєстрували, знайшовши цю помилку. Людям довелося назад повертатися до Василівки за 85 км, міняти одну букву в слові, і їхати назад. Це я веду до того, що не вийде у нас бути незалежними від центру району, від Василівки. Доведеться туди їздити.
Але при цьому мені дуже гріє душу і серце наш працьо-витий народ. Я маю на увазі, зокрема, населення Кам’янсько-Дніпровського району. Всі знають Дніпровку - як столицю огірків, всі знають Кам’янку і Водяне - як столицю помідорів - не дарма у нас стоїть пам’ятник помідору в центрі міста. Не дарма нас знають за нашу Мамай гору, яка увійшла в новітню історію, як археологічний об’єкт. До того ж дві найбільші електростанції - атомна і теплова знаходяться в Кам’янсько-Дніпровському районі. Тому, як називали нас помідорною столицею - Кам’янсько-Дніпровський район, так і будуть називати. Кам’янські помідори і огір-ки ще в радянські часи славилися по всьому радянському союзу. Зміниться де-юре, ми стали Василівським районом, а де-факто, в душі і серці кожного жителя нашого району, ми залишимося Кам’янсько-Дніпровським районом. І невідомо, як буде проводиться внутрішня політика держави, може ми знову, через деякий час, повернемося в той устрій, в якому були. Ми ж не говоримо, що Василівка видобуває руду? Ми говоримо, що дніпроруднінці видобувають руду. Ми можемо сказати, що в Василівці є замок Попова. У Василівці є свої історичні пам’ятки.
Назву можна поміняти, але пам’ять, асоціації? Багато хто говорить: змінилася назва, та й змінилася. Була вулиця Радянська, стала Центральна ... Але там як жили люди, корінні жителі, так і зараз живуть, і будуть ще довго там жити їх діти, онуки, правнуки.
Моє ставлення до зміни наз-ви і до того, що я останній голова Кам’янсько-Дніпровського району спокійне. Може ми ще відкриємо нову сторінку в історії і, через деякий час, все владнається, все повернеться на круги своя, і з’явиться перший керівник. Тому я вважаю, що тут акцент потрібно ставити, в першу чергу, на людей, на наших жителів, які жили, живуть і будуть жити в Кам’янсько-Дніпровському районі. З моменту як нас перейменували, а я багато спілкуюся з людьми, ні від одного ще не почув, щоб хтось сказав про наш район як про Василівський. Як був Кам’-янсько-Дніпровський, так всі і називають. Тому, нехай по документам - буде Василівський, а в душі і серці - Кам’янсько-Дніпровський.
- Як голова районної ради шкодуєте про те, що не встигли зробити і чому?
- Почну з того, що зроблено: ми перші в області створили центр первинної медико-санітарної допомоги. Тоді ще був головним лікарем Валерій Миколайович Дунаєв. Ми по буквах вичитували нормативну базу, скликали сесії, часто в Запоріжжі бували, тому що створювали комунальну неприбуткову організацію. Змін законодавчих було багато, потрібно було все зробити правильно. І ми гідно впоралися з цим завданням. Центр працює, лікує людей.
Зроблено чимало, але це заслуга усього депутатського корпусу, співробітників районної ради.
- Про що шкодую?
- Про те, що обласна влада не почула нашу думку. Потрібен принцип: один район - одна громада. З 2015 року, ще будучи депутатом районної ради, а говорив, що не можна дробити район на дрібні громади. Адже в Законі про децентралізацію в числі принципів формування громади, головним названий принцип спроможності. А значить, перш ніж приймати рішення сільські ради повинні були подивитися свій бюджет, підрахувати всі витрати, які будуть нести. А вийшло, що всі структури, які були в районі, громади повністю продублювали. Це потрібно виправляти.
- Михайло Васильович, хто вас підтримував, хто ваші однодумці, хто запросто підставляв вам своє плече?
- Коли обрали на посаду голови районної ради, мене пос-тійно підтримував мій колега Володимир Антоненко. Це дуже мудрий керівник, дуже справедливий. У нього я багато чому навчився. Зверніть увагу: міськрада працює як годинник, працюють всі співробітники - це цілісний колектив. Відкрито ЦНАП! Та ще й який! Чи не в кожному місті є такий. Сучасне обладнання, гарне приміщення, ввічливі і уважні співробітники.
У мене є товариші в обласній раді - депутати, перший за-ступник голови Запорізької обласної ради Єгор Семенков. Він підтримував, в тому числі і в юридичних питаннях - від підготовки сесій і проектів рішень, до проведення комісій.
У нас дуже потужний депутатський корпус. Ця каденція у нас була дуже активна, люди різних поглядів. Неоціненний внесок в депутатську діяль-ність Сергія Білогурова. Порядна і відповідальна депутат Любов Ковпак – в організації медицини мені допомагала, підказувала, консультувала. Микола Кекух, як керівник комунальної комісії, компетентний у багатьох питаннях. Часом сперечалися, але знаходили порозуміння. Не було такого питання, яке би ми не вирішили. Сесійна зала на те й існує, щоб вирішувати питання, хоча іноді і доводилося депутатам сперечатися. Кожен має право на свою точку зору.
Весь цей час мені працювалося на одному диханні. Ми ставили мету - ми її домагалися.
(Про те, чи буде балотуватися Михайло Васильович, на яку посаду, в якій громаді або в районну чи обласну ради, ми розповімо в наступному номері. Далі буде.)
Яна Іванська