ВДЯЧНІ ЗА ЖИТТЯ

Стоять, замислившись, тополі,
Бійців нагадують мені –
Отих, полеглих в травах, в полі,
В кривавих січах на війні.
Їх прийняла війна, лишивши списки,
Загиблих в праведнім бою,
Застигли в тузі обеліски,
В гранітнім каменнім строю.

8 лютого до навчально-виховного комплексу ООШ № 2 завітав наш земляк ветеран Великої Вітчизняної війни Тимофій Олександрович Степаненко. Про давно минулі події Тимофій Олександрович згадував так, наче це було вчора. Так, мабуть, і повинно бути. Для фронтовиків роки війни не просто частина життя, а те, що ніколи не забувається…
Важкий і неоднозначний шлях пройшла Україна протягом своєї історії. Важливою і трагічною частиною цього шляху є Велика Вітчизняна війна 1941 -1945 р.р. На території України вона не припинялася 1225 днів і ночей – з 22 червня 1941 року по 28 жовтня 1944 року. Більш ніж у 100 населених пунктах України точилися особливо запеклі бої. У боях на нашій території взяло участь 54 армії Збройних Сил СРСР. По всій території нашої Батьківщини йшли кровопролитні бої. Війна не припинялася ні на годину.
Не згасне з пам’яті людської, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по різному її називати, але хіба ж можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших.
Скільки обелісків українським синам розкидано по всій землі! Читаєш на них наші рідні українські прізвища, дивишся на дати їхнього народження та їхньої смерті, і сльози заливають очі…
Чимало матерів не знають, де поховані їхні сини.
Вони вмирали за Батьківщину у смертельному вирі боїв, у нерівних сутичках із карателями, у катівнях гестапо, у рідних хатах, опалених вогнем. Війна… Скільки вона наробила горя? Скільки життів забрала в небуття? Скільки страждань примусила винести? Але наші люди, наші ветерани, колишні воїни – все винесли, все витерпіли. Що їм довелося перенести? І холод, і голод, і злидні, і страх. Вони мужньо пройшли цей етап в історії, ніколи не опускаючи очей, ніколи не падаючи духом.
Небагато залишилося живих учасників боїв за визволення нашої рідної України від фашистського гноблення. А ще менше тих, хто пройшов важкими шляхами війни, визволяючи наш регіон, і повернулися жити і працювати у рідні місця.
Світла пам’ять про Велику Вітчизняну війну залишається з нами, як високий зразок мужності, сили духу, самопожертви і, водночас, вічної скорботи за тими, хто віддав життя за свободу Вітчизни. Тому для нас, нащадків і спадкоємців солдатів Великої Перемоги, найвищим законом буття є вірність їх справі, довічна синівська шана і повага.
Сьогодні ми схиляємо голову у доземному поклоні перед загиблими воїнами-героями. Жителі міста та учні школи вшановують пам’ять загиблих.
Діана ТАРАСОВА