Курс обмена валют |
З 1 січня 2013 року в Україні введено нові правила та процедури оформлення прав на земельні ділянки та інше нерухоме майно. Набули чинності два законодавчі акти, що впроваджують істотні нововведення у правове регулювання відносин щодо земельної та неземельної нерухомості: Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закон України «Про Державний земельний кадастр». Про ці зміни в законодавстві ми попросили розповісти начальника відділу Держземагентства у м.Енергодарі Костянтина РОМАНЮКА.
Суть нововведень полягає у тому, що якщо до 1 січня 2013 р. в державі формування земельних ділянок та оформлення прав на них здійснювалось шляхом ведення одного реєстру – Державного реєстру земель (який вело Державне агентство земельних ресурсів України та його терито-ріальні органи), то після 1 січня 2013 р. таких реєстрів стало два, а саме: формування земельних ділянок фіксуватиметься в Державному земельному кадастрі, а оформлення прав на земельні ділянки – у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» він являє собою державну геоінформаційну систему відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну та якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками й користувачами. Відповідно, державна реєстрація земельної ділянки являтиме собою внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
Окрім того, з 1 січня 2013 року набула чинності стаття 79-1 Земельного кодексу України (Формування земельної ділянки як об’єкта ци-вільних прав), якою вперше на законодавчому рівні було визначене поняття формування земельної ділянки. Згідно з цією статтею формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об’єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Крім того, всі сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка може бути об’єктом цивільних правочинів лише після внесення відомостей про неї до обох інформаційних баз даних – Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Однак, проведення державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не надає ділянці юридичної властивості обігоздатності, тобто властивості бути об’єктом цивільних прав (права власності, оренди тощо), що вбачається з ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, де встановлено, що земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Тобто земельна ділянка може бути об’єктом цивільних правочинів лише після внесення відомостей про неї до обох інформаційних баз даних – Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Причому державна реєстрація речових прав на земельні ділянки може здійснюватися після державної реєстрації земельних ділянок у державному земельному кадастрі.
Важливою особливістю оформлення прав на земельні ділянки після 1 січня 2013 р. стало встановлення нового порядку оформлення земельних прав. Якщо згідно з редакцією ст. 126 Земельного кодексу України, що діяла до 01.01.2013 року, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеної в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою або за свідоцтвом про право спадщини (у випадку спадкування ділянки), то з 1 січня 2013 р. стаття 126 Земельного кодексу України діє у такій редакції: «Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
До того ж названим Законом істотно змінюється зміст підтвердження виникнення у особи земельних прав. Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно являє собою офіційне визнання та підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, наявність у особи права на земельну ділянку підтверджується з 1 січня 2013 р. фактом проведення державної реєстрації такого права у Державному реєстрі прав на нерухоме майно.
При вчиненні правочинів та інших дій щодо земельних ділянок їх власники та користувачі мають подати документ, який підтверджує наявність у них відповідного права. Таким документом, як передбачено ст. 28 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є витяг з Державного реєстру прав, який надається власникам земельних ділянок на підставі поданої заяви Державною реєстраційною службою.
Законом також встановлено, що державна реєстрація прав є обов’язковою. Більше того, права на земельні ділянки та інше нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього закону, виникають саме з моменту реєстрації. Така норма кореспондується з нормами ст. 334 Цивільного кодексу України, за якими право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.
Слід також відмітити, що законодавець, враховуючи факт передачі до 2004 р. громадянам та юридичним особам України земельних ділянок до пунктів національної геодезичної мережі, включив у зазначену статтю положення, які дозволяють змінювати конфігурацію таких земельних ділянок без проведення їх формування. Так, згідно з п. 12 ст. 79-1 Земельного кодексу України межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені власниками без формування нових земельних ділянок за проектами землеустрою із впорядкування існуючих землеволодінь. А в пункті 8 цієї статті встановлено, що у разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв’язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється. А зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Отже, наведені положення дають право власникам су-міжних земельних ділянок, отриманих у власність до 2004 р., ініціювати уточнення ліній проходження меж таких ділянок без проведення їх нового формування, у спрощеному порядку – на підставі проектів землеустрою із впорядкування існуючих землеволодінь відповідно до ст. 51 Закону України «Про землеустрій».