Главная


Курс обмена валют
гороскоп

Новини дня
Запорожский областной совет
Запорожская областная государственная администрация
Каменско-Днепровский районный совет
Каменско-Днепровская районная государственная администрация
Государственная налоговая администрация в Запорожской оласти


ГЕРОЇЧНЕ МИНУЛЕ МОЇХ ПРЕДКІВ

Велика Вітчизняна війна залишила свій тяжкий слід у кожній родині.
Моя сім’я також не є виключенням. Мені хотілося б розповісти про моїх прабабусю по материнській лінії та прадідуся по батьківській лінії.
Моя прабабуся Сєчина Олена Федорівна нещодавно відзначила свій 84 день народження. Не дивлячись на вік, вона дуже оптимістична і добра людина, хоча її життєвий шлях був дуже важким. Народилася вона 13 квітня 1928 року, пережила і голод 1933 року, і війну 1941-1945 років, і післявоєнне лихоліття. Під час голоду не всі діти з її сім’ї залишились живими, однак моя прабабуся вижила. Але що таке голод, вона знає не за чутками.

Прабабуся Олена розповідала, що з дитинства пам’ятає смак коржиків з лободи. Їх готувала дітям тітка, яка їх виховувала, бо мама померла від голоду. Прабабуся казала, що тоді ці коржики здавались їй такими смачними! Необхідно було якось виживати в ті часи…
Колись я прочитала, що знання про голод передаються у людей через гени, мабуть тому в нашій родині завжди на першому місці було нагодувати людей - прабабуся дуже гостинна, завжди пригостить та смачно нагодує.
Коли слухаєш її розповіді про своє дитинство і молоді роки, іноді охоплює жах від тодішніх подій, коли була війна, дивуєшся, як люди змогли вижити в ті часи. Її старшого брата було дитиною вивезено до концентраційного табору в Німеччину, а прабабусю дивом ця доля оминула.
Коли почалася війна, їй виповнилося 13 років. Жила вона тоді в селі Ульянівка Тульської області. Пам’ятає бомбардування, розстріли мирного населення німцями – активістів, комуністів, навіть молоду жінку з немовлям на руках. Часто, разом з односельцями рила окопи. Бабуся є учасником Великої Вітчизняної війни, має відповідні документи.
Після війни бабуся працювала в Тулі в таборі для військовополонених німців секретарем-машиністкою. Пізніше сім’я переїхала в Україну. В Мелітополі прабабуся закінчила меліоративний технікум. На тодішній час вона була майже академіком, адже багато людей навіть початкової школи не закінчили через війну. Прабабуся важко працювала, вона була меліоратором, а це робота за будь-якої погоди та умов. Вона брала участь у будівництві доріг, каналів.
В нашому сімейному архіві зберігаються фотографії прабабусиного дитинства та воєнних років. Це наше сімейне надбання, до якого всі ставляться з великою повагою.
Моя прабабуся дуже весела та позитивна людина. Як вона говорить, вона є найбагатшою, бо у неї най-більше онуків та правнуків: п’ятеро онуків, перша з яких це моя мама, та троє правнуків, з яких я перша правнучка.
Прабабуся живе зараз у місті Василівка Запорізької області з моєю бабусею, я часто приїжджаю до них у гості.
Ще з особливою гордістю я хочу розповісти про мого прадіда Зуба Павла Гавриловича, який є дідом мого батька по материнській лінії. Прадід народився 02 серпня 1897 року.
Як я дізналась від своїх батьків, він героїчно захищав нашу Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. Всі документи зберігаються у нас вдома як реліквії та передаються по чоловічій лінії.
В 1941 році прадід вступив до лав Червоної армії на посаду заступника командира відділення другої роти частини № 1330ІСЧКОБХБ-К, мав звання сержанта. Пізніше перебував у лавах партизанського загону Ковпака, служив сапером. Він двічі підривався на мінах, але залишився живим, так і жив після війни з осколками від міни в нозі.
Мій прадід Зуб Павло Гаврилович був нагороджений Орденом «Червоної зірки» 2 ступеню, “Орденом Вітчизняної війни” 1 ступеню, Орденом «Вітчизняної війни» 2 ступеню, медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною», знаком «Відмінний сапер», мав численні подяки від верховного головнокомандуючого маршала І.В. Сталіна за взяття міст Сміла, Корсунь, Умань, Мукачево та ін. Всі ці нагороди були заслужені прадідом у важких боях потом та кров’ю.
5 серпня 1945 року П.Г. Зуббув демобілізований на підставі Закону Верховної Ради СРСР від 23 червня 1945 року.
Помер прадід в 1976 році, похований в місті Василівка Запорізької області.
Впевнена в тому, що без минулого у людини немає і майбутнього, тому всі ми повинні знати про життя своїх предків, про їх надбання, про їх сімейну історію, про їх вклад в життя своєї країни. А вклад моїх прабабусі та прадіда неоціненний: дякуючи їм ми зараз живемо в мирний час.
Я дуже пишаюсь своїми прабабусею та прадідусем, мене наповнює гордість за те, що в моїх жилах тече їхня кров, кров таких героїчних та мужніх людей, для яких на першому місці є свобода свого народу, прагнення до миру на землі та велика любов до життя.
ПЕТРОВА Оля,
учениця 5-А класу
Кам’янсько-Дніпровської
районної гімназії «Скіфія»