Всесвітній день авіації та космонавтики

Колись людство мало змогу лише спостерігати за глибинами нічного неба, милуватися мерехтливими зорями, мріяти про далекі подорожі у незбагненний Всесвіт.
Пройшли роки, і люди отримали можливість пролітати небесами, виходити у відкритий космос, крокувати місячною поверхнею, відкривати і досліджувати інші планети.

Але скільки нерозгаданих таємниць приховують космічні далі.
Учні Кам’янсько-Дніпровської районної гімназії «Скіфія» напередодні Дня космонавтики вирішили уявити себе до-слідниками космічного простору. І ось що у них вийшло.
Пропонуємо вашій увазі творчі роботи районного й обласного етапів щорічного Всеукраїнського гуманітарного конкурсу-виставки «Космічні фантазії».

Мені до рук потрапила книга «Сімдесят п’ять земних трас командуючого ВКС». Я був дуже здивований, бо виявилося, що герой цієї книги Іванов Володимир Леонті-йович, перший командуючий Військово-космічними силами Росії, навчався в Кам’янсько-Дніпровській середній школі №1 – сучасній гімназії «Скіфія».
Його космічна біографія надихнула мене на створення поезії «Їм скорилося небо». Цей вірш я присвячую Людині, яку по праву можна назвати гордістю нашої нації.
До речі 26 квітня 2006 року одній із зірок присвоєно ім’я нашого славного земляка Володимира Іванова.
Артур ГЮВЕЛЯН, 9-А клас

ЇМ СКОРИЛОСЯ НЕБО
Піднімеш очі вгору –
Побачиш неба синь.
В міжзоряні простори
Думками ти полинь.

Давно питання постає:
Чи є життя на Марсі?
Чи ми в Галактиці одні,
Чи є ще марсіанці?

У шумерів легенда є
Про подорож Етана
І про те, як він літав,
Як у небі мандрував.

Через годину льоту
Побачив землю він,
Що коржиком здавалась
І пагорбом низьким.

І дуже ця легенда
Нас вразила тоді.
І діяти учені
Відразу почали.

Зусиль доклали вчені:
Ракети будували.
На орбітальні станції
Супутники пускали.

Та перші космонавти
(Хвала і шана їм)
Були прості собачки –
Дослідники глибин.

Відомий вчений Корольов
Ракети космічні будує.
Відкрив дорогу до зірок.
Йому все людство аплодує.

Корабель «Восток»
на Байконурі.
Юрій Гагарін
у ньому стартує.
Що вдало виконав політ,
Він гордо уряду звітує.

Жінка-символ, космонавт -
Це Терешкова Валентина.
На космічнім кораблі
Навколо Землі облетіла.

Пригадаємо сьогодні
Тих, кому скорилось небо:
Ніколаєва, Титова,
Гречку і Комарова,
Сереброва, Соловйова,
Каденюка і Крикальова…

Прогноз погоди, Інтернет,
Телебачення, зв’язок –
Це досягнення космічні.
За них вам дякує народ.

Була на Місяці людина.
Відкрита вже космічна ера:
Досліджують
Меркурій, Марс,
Зондується Венера.

Не стоїть прогрес на місці –
Ми крокуємо вперед.
Незабаром на Венеру
Зможу й сам я полетіть.

Щира шана тим землянам,
Що у космосі бували.
Оксамитову безодню
Для народу відкривали.
Артур ГЮВЕЛЯН, 9-А клас

«КОСМІЧНА ПОДОРОЖ ДО РІДНОЇ УКРАЇНИ...»
З космосу - Земля тендітна,
Невелика і блакитна,
І кордони не помітні –
Ніби спільно всі живуть...
Н.Козленко
Якщо ви подивитесь на карту України, то побачите нашу рідну українську землю, край невимовної краси та героїчної слави, працелюбних слов’ян та волелюбного козацтва.
Іноді, коли я дивлюсь мрійливо на небо, бачу зорі... Саме вони колись освітлювали шлях Київському князю Володимиру Великому, вказували дорогу князям Аскольду і Діру та козацькому війську Запорізькому. Саме ці зорі бачили нашу землю і в роки Великої Вітчизняної війни. Вони, мабуть, як ніхто, знають всю історію нашого краю, тому так яскраво і світять на темному українському небі. В цей час мені спадають на думку рядки з вірша Н.Козленко:
Небо зоряне рясніє,
Таємниче і глибоке,
Всесвіт нам бентежить мрії,
Спонукаючи до дії,
Розум радує і око.

Оксамитова безодня
Так притягує до себе!
Пам’ятаєм і сьогодні
Тих, кому скорилось небо.
Народилась я в Україні, в невеличкому і дуже гарному місті на березі Каховського водосховища, з неймовірно співучою назвою - Кам’янка-Дніпровська. Всі українські міста - дуже гарні і квітучі, з роками стають ще гарнішими, а моє місто - найгарніше.
Проходять тисячоліття, змінюються культури і назви міст на українських землях: Акрополь, Єкатеринослав, Олександрівськ, Єлизаветград та інші, і кожне покоління людей вписує яскраві сторінки в біографію стародавнього та вічно молодого слов’янського народу своєю працею та героїчним минулим.
Одного разу тато показав мені комп’ютерну програму, за допомогою якої в Інтернеті, через космічний супутник, можна побачити будь-який куточок нашої Землі. І мені стало дуже цікаво, який ви-гляд має з космосу наша рідна Україна. Я попросила тата допомогти мені знайти нашу Землю з космосу.
І ми разом з татом відправились у космічну подорож.
П’ять. Чотири. Три. Два. Один. ПУСК!
Вже не було ні моєї кімнати, ні комп’ютера. Це був борт космічного супутника. Яке диво! В ілюмінаторі я побачила зоряне небо, планети, навіть інші супутники. Аж он планета Земля! З космосу вона здається блакитного кольору, а коли ми почали наближатись до неї, з’явились інші кольори: сині океани та моря, голубі річки та озера, зелені поля й луги, білі верхівки гір та піски пустель.
Я почала роздивлятися. Це Північна і Південна Америка, а це Африка, зі своїми пустелями і пекучим сонцем. Ось найменший, але найхолодніший з океанів - Північний Льодовитий. А ось найбільший материк - Євразія, де 603628 км.кв. займає наша рідна Україна. Якою ж маленькою вона здається з космосу!
Ми наближаємось. І ось вже можна розгледіти міста, ріки і гори. Яка ж гарна українська земля з космосу! Ось величні Карпати і квітуча Буковина, а он могутній Дніпро і родючі херсонські поля. Це Київ, а ось Харків і Дніпропетровськ, а це Запоріжжя - місто козацької слави.
В цю мить я позаздрила нашим космонавтам, які багато разів спостерігали за нашою Землею з космосу, адже це, викликає неймовірне почуття захоплення від побаченого. Ти, наче птах у безкрайому, зоряному просторі... А там унизу, неймовірна краса і невичерпна сила природи.
Лечу безкрайніми українськими просторами. Це Закарпаття, яке славиться своєю красою, традиціями і гостинністю. Такої мальовничої природи з її лісами, річками та горами немає ніде. А як тут співають... «Привіт тобі, талановитий і працьовитий народе Закарпаття!»
Ось славетне місто Київ, місто - герой і мільойонер, зі своїми квітучими каштанами, Київо-Печерською Лаврою і Хрещатиком. Тут багато пам’яток історії і культури. Це серце українського спортивного життя - НСК «Олімпійський». А це вулиця Грушевського, тут знаходиться наш Уряд і Президент. «Привіт, Києве!» - махаю я з ілюмінатора і відправляюсь далі.
А це південь нашої України зі своїми Кримськими горами і Чорним морем. Влітку, напевне, кожен з нас їде відпочивати на море. Я люблю саме Чорне море. З космосу воно здається маленьким озерцем, а насправді велике, глибоке і інколи небезпечне море, яке омиває шість країн. А з Кримських гір можна рукою доторкнутися до самих зірок. Крим - це колоритна Одеса і мужній Севастополь, ошатне “Ластівчине гніздо” і інтернаціональний «Артек», а також багато графських замків і палаців. «Привіт тобі Криме, привіт, «Артеку»! Я сумую за вами, за літніми канікулами, які цього року провела в найкращому місці у світі - в «Артеці»!
А он, трохи на північ, наша Запорізька область. Ось тут, на острові Мала Хортиця, була розташована перша відома нам Запорізька Січ, заснована Дмитром Вишневецьким. Це ДніпроГЕС та Каховське водосховище, довжина якого від Нової Каховки до Запоріжжя - майже 250 км. Он там, нижче за течією Дніпра на правому березі, починаються місця, на яких в часи козаччини було споруджено п’ять запорізьких січей. Зараз їх залишки перебувають під водами Каховського водосховища. А он там, далі, на лівому березі Дніпра, була розташована столиця Скіфії, яка стояла на місці Кам’янського городища (зараз це моя рідна Кам’янка). І ми почали наближатись до Кам’янки з космосу.
Ось я бачу свою рідну гімназію, яка має назву древньої держави- «Скіфія». А це, неподалік парк, в якому багато пам’яток історії: стела загиблим воїнам, алея Героїв слави, пам’ятник Героям-землякам, скіфський вал та інші.
Нарешті ми опинилися над моєю рідною вулицею - 9 Травня. Подивіться! Та це ж мій будинок! А то сад і город. Зараз, десь там, моя мама поливає огірки. Як же все-таки цікаво побачити з космосу свій рідний дім! «Привіт, моя матуся!»- махаю я їй з ілюмінатора і відправляюсь далі.
Це музична та художня школи, в яких навчаюсь я та мої сестрички. А он і вони! Це Соня з Аллою йдуть в музичну школу. «Привіт, мої рідні!» - махаю я їм.
Здається, рукою можна дотягнутися до Мамай-гори та Кургану Солоха - пам’яток нашого історичного минулого. Це одні з найулюбленіших місць відпочинку моїх земляків. Зараз тут ведуться археологічні дослідження.
Якщо подивитися з космосу на наше місто ранньою весною, воно потопає в білому буйноцвіті абрикосів, вишень, слив та яблунь. Улітку місто застеляє зелений колір садів і городів. Це пора, коли у нас збирають урожай огірків та помідорів. До речі, Кам’янку вважають помідорною столицею. А знаєте чому? Тому, що помідорів тут дуже багато і вони найсмачніші , ніж будь-де.
А, взагалі, наше місто прекрасне будь-якої пори року.
Ось такою була моя космічна подорож рідною Україною. З ілюмінатора я помахала рукою своєму рідному місту і ми полетіли далі. А Україна ставала все меншою і меншою, поки не перетворилась на маленьку цяточку. Я побачила свій рідний край в усій його красі. Адже саме тут, з висоти пташиного польоту, відкривається краса і велич нашого краю. Саме з космосу непомітні кордони і планета здається єдиною країною. Космос - це безмежний світ незвіданих, загадкових і, водночас, дуже цікавих пригод...
Ірина УТКІНА