Главная


гороскоп

Новини дня
Запорожский областной совет
Запорожская областная государственная администрация
Каменско-Днепровский районный совет
Каменско-Днепровская районная государственная администрация
Государственная налоговая администрация в Запорожской оласти


Які б господь Бог не послав їй випробування - вона з ними впоралася!

02.jpg

Хто знає рецепт довголіття? Наука і зараз сперечається про це. Але для нашої землячки, жительці села Нововодяне - він простий - живи, радій кожному дню, і працюй.
В її житті відображена доля цілого покоління, яке на собі пізнало голод, розруху, війну, і яке на власному ентузіазмі піднімало сільське господарства, будувало країну наново і працювало від зорі до зорі, з величезною вірою в майбутнє.
Ми побували у Дарині Несторівні Крайньої минулого четверга, а сьогодні їй виповнюється 90 років. Напередодні свого ювілею, ця спритна, як на свій вік, жінка, нам показувала свій городик і хвалилася досягненнями. Незважаючи на те, що поруч з нею живе онук зі своєю сім’єю і два правнуки тішать її серце, вона ще й має свою невелику ділянку городика, на якому вирощує все необхідне. Тут є і капуста, і картопля, і перець і т.д. А найголовніше - тут є арахіс. Дарина Несторівна любить балувати внуків горішками. Безумовно, їй допомагають онуки у всьому, але, тим не менш, у неї ще вистачає сил самої проявляти ініціативу. Як сказала Дарина Несторівна:
- Я без палички вже не ходжу, але на город я ходжу з сапою.
За час спілкування вона не скаржилася на долю, ні слова не сказала про пенсії і про політичну ситуацію в країні, розповідала багато про важкі роки. Її батько з роду Піскохів, а мамине дівоче прізвище Концур, усі вони з села Водяне.
- Не дивлячись на те, що наше село називають Батькобросівка, нас ніхто не кидав. Нашим батькам допомагали їх батьки, а ми допомагали своїм дітям, - говорить Дар’я Несторівна.
- Пам’ятаю я, як лободу їли. Ми рвемо її по вулиці, а мама з лушпинням з кашного проса змішає і коржі зробить - лапапеники пекли.
 У 1932 році помер батько, а мама - в 1945, коли закінчилася війна. Дарині тоді було 18 років. Закінчила вона семирічку в рідному селі, і через тиждень після випускного почалася війна. Весь період окупації Дарина жила в селі. І цей період в її пам’ять врізався навічно. Це важка праця на окупанта, яку вона пам’ятає і по сьогоднішній день, як і ті три місяці, коли лінія фронту проходила через Нововодяне, як німці з гармат з їх села стріляли по Благовіщенці, а там вже були радянські війська. У їхньому будинку квартирували німці, і одного разу ледь не розстріляли всю сім’ю - і це в пам’яті відбилося на віки. А потім прийшло довгоочікуване звільнення ...
Навесні 1944 року сіяли вручну, землю лопатами перекопували на полях. Про все це розповідає мила, добра жінка з ясними очима, потираючи натруджені руки.
-А пшениця тоді була високою, в мій зріст. А яку ми кукурудзу вирощували, - із захопленням згадує мила жінка.
А потім Дарину Несторівну, разом з трьома дівчатами з колгоспу «Червоний боєць» послали до Якимівської школи механізаторів.
- Пішки попоходили - 12 км до Пришиба, щоб сісти на поїзд. Як здумаю, як ми ті клунки носили?!. Було, сіли на поїзд, на товарняк, а в Мелітополі міліція нас зняла. Потім у міліції перевірили документи. А документи, мої діточки, які були? З книжки листи, на яких чорнилами крупно написано прізвище, ім’я та по-батькові, де і на кого вчимося, та печатка вдарена. Це був документ про те, що ми курсанти, трактористи, и що вчимося в школі механізації.
Спочатку працювала в МТС «Дніпровський», потім розподілили по колгоспах.
Про передові досягнення Дарини Несторівни писала і наша районна газета, та й не раз. До сих пір вона зберігає ці вирізки, вже пожовклі з роками, але їй вони дуже дорогі.
Ця тендітна жінка будову трактора пам’-ятає досі, як і всі поломки, які траплялися.
Після роботи на тракторі Дарину Несторівну перевели ланковою. Це була важка праця і далеко не жіноча.
У 1949 році Д. Н. Крайня вийшла заміж.
- На весілля нам виписали масла пісного 5 літрів і сиру на пиріжки.
З чоловіком, Олексієм Степановичем Крайнім, вона познайомилася, коли працювала на тракторі - його на причіп поставили працювати. Олексій Степанович був відправлений в Німеччину і пізнав катівні концтабори. До сих пір на її столі стоїть портрет коханого чоловіка, з яким вона спілкується кожен день.
З болем в серці Дарина Несторівна розповідала, як фашисти собаку цькували на чоловіка, яка покусала його і на все життя залишила травму. Згадуючи про нього, голос жінки затремтів. З цікавістю ми слухали, як любила свого Олексія, так й зараз про нього згадує з теплом і ніжністю, як весілля грали (на весільному столі були пироги з сиром і ряжанка), як дітей ростили, як будинок для сина будували в одному дворі. Зараз в ньому онук зі своєю сім’єю живе. З захопленням розповідала, що її Олексій взагалі на всі руки майстер, і де б не працював, чи то обліковцем, чи то шевцем, усюди його хвалили.
І незважаючи на всі труднощі, якими її обдарувала доля, Дарина Несторівна випромінює доброту і щирість. Її діти, онуки і вже шестеро правнуків люблять свою маму, бабусю і прабабусю, поважають, і пишаються нею.
Віра Андрусенко
Фото Валерій Живогляд
На фото Дарина Несторівна Крайня з правнуками.