Главная


гороскоп

Новини дня
Запорожский областной совет
Запорожская областная государственная администрация
Каменско-Днепровский районный совет
Каменско-Днепровская районная государственная администрация
Государственная налоговая администрация в Запорожской оласти


До 100-річчя Генерального Секретаріату Української Центральної Ради

Комітет Центральної ради на засіданні 15 червня 1917 року ухвалив організувати Генеральний секретаріат Української Центральної ради, який має завідувати справами внутрішніми, фінансовими, продовольчими, земельними, хліборобськими, міжнаціональними і іншими в межах України і виконувати всі постанови Центральної ради, які цих справ торкаються. На цих же засіданнях було ухвалено призначити: головою Генерального секретаріату і генеральним секретарем внутрішніх справ – В.К. Винниченка, генеральним писарем – П. Христюка, генеральним секретарем фінансових справ – Х.А. Барановського, міжнаціональних справ – С.О. Єфремова, продовольчих – М.М. Стасюка, земельних – Б. Мартоса, військових – С.В. Петлюру і судових справ – В. Садовського. Створення Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком почалося одразу після оголошення I Уні- версалу. Уряд мав «завідувати справами внутрішніми, фінансовими, продовольчими, земельними, хліборобськими, міжнаціональними та іншими в межах України і виконувати всі постанови Центральної Ради, які цих справ торкаються». Постання уряду відкривало початок нового етапу визвольних змагань. 23 червня Комітет Центральної Ради вирішив «формувати орган під назвою Генерального секретаріату, не чекаючи початку нової сесії, бо тиждень між тим моментом і черговою сесією в нинішніх обставинах – великий проміжок (часу)». Уряд створено на засадах «коаліційного розпреділення між партіями». Рекомендувалося затвердити рішення Комітету і склад Генерального секретаріату, а його програму обговорити за кілька днів. Більшість лідерів національного руху прагнули реальної автономії України. Таке засвідчила й структура першого Генерального секретаріату. Він мав складатися з восьми відомств: внутрішніх справ (його очолював голова уряду), фінансів, міжнаціональних, військових, земельних, судових, харчових справ, освіти. «Декларація» Генерального секретаріату, проголошена 27 червня В.Винниченком, заявляла про створення виконавчої «влади цілком нової, сучасної, спертої на зовсім інші підвалини, ніж стара європейська і особливо дореволюційна російська. Важливими для розуміння місця, яке відводилося Генеральному секретаріату в українському державотворенні, є два положення Декларації. У першому визначалася закономірність його формування: «Самих національно-політичних домагань стало мало, час ставить вимоги ширші; народ хоче об’єднатись для задоволення і розв’язання всіх питань, які висуває йому і економічна, і соціальна обстановка. Утворення Генерального секретаріату було необхідним щаблем розвитку. Інститут Генерального секретаріату має охоплювати всі потреби українського народу». У другому положенні роз’яснювалося ставлення до Тимчасового уряду: «Тут нема ворожнечі до Петрограда, але є цілковита байдужість до його, бо українська демократія має свою власну владу, яку сама витворила і якій цілком довіряє». Урядова програма викладала концепцію побудови демократичної держави. Вона предметно розкривалася у директивах, адресованих кожному відомству. Програму діяльності першого українського уряду було обговорено на сесії Центральної Ради 20 червня – 1 липня 1917 р. Генеральному секретаріату висловлено повну довіру, його визнано «найвищим народоправним органом українського народу та його найвищою властю». Злагоджений початок роботи виконавчої та законодавчої влади створював можливості успішного державотворення. Але труднощі на цьому шляху виявилися надзвичайними. Розбудова українського уряду велася в боротьбі з військовим, поліційним і адміністративним апаратом «старої держави». Уряд не володів можливостями власного захисту, не мав «ніяких фінансових сил», відчував гострий брак управлінських кадрів. Оприлюднена В. Винниченком Декларація Генерального секретаріату, яку підтримала більшість членів ЦР, закладала перші підвалини для розбудови Української держави у XX ст. Вона стала основою для розмежування законодавчих і виконавчих функцій органів влади, була надзвичайно вдалим актом політичного тиску на Тимчасовий уряд.

До Дня скорботи і вшанування пам’яті жертв війни
22 червня український народ вшановує світлу пам'ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна. Жахливим соціальним наслідком війни стало колосальне сирітство, інвалідність мільйонів людей, деформована психіка мешканців України. У Другій світовій війні українці понесли людські втрати більше, ніж Велика Британія, Канада, США та Франція разом узяті. Загальні втрати України у цій війні оцінюються у 8-10 мільйонів життів. Українці Закарпаття були першими у міжвоєнній Європі, хто не змирилися із анексією власної території. Зі зброєю в руках вони стали на захист своєї свободи від агресії у березні 1939 р. Від самого 1 вересня 1939 р. літаки Люфтваффе бомбардували Галичину та Волинь. Протягом Другої світової війни бойові дії двічі прокотилися усією територією України. Харків, одне з найбільших міст України, переходило з рук у руки чотири рази. Українці перетворилися на гарматне м’ясо відразу для двох диктаторів – Гітлера та Сталіна. У Червоній Армії загинув кожен третій (порівняно з кожним 20-м в армії Великої Британії). Причина такої жахливої ситуації була простою – Сталін не рахувався із жодними втратами. Наслідком зіткнення двох тоталітарних режимів стали небачені жертви як серед військових, так і серед цивільного населення України; територія між Карпатами і Доном перетворилася на Криваві землі. Такою була для українців ціна відсутності власної незалежної держави. Українці боролися проти Гітлера та його союзників у арміях Польщі та СРСР, Канади і Франції, Сполучених Штатів Америки та Чехословаччини, на фронтах Європи, Північної Африки та Південно-Східної Азії, на Тихому та Атлантичному океанах. Українець Олексій Берест був одним з тих, хто встановив радянський прапор над Рейхстагом у Берліні, а українець Майкл Стренк – одним із 6 морських піхотинців, що підняли прапор Сполучених Штатів над Іводзимою. Але лише Українська Повстанська Армія виступала у тій війні під українським національним прапором.
На світанку 22 червня 1941 р. німецькі війська перетнули кордон СРСР. У ході прикордонних боїв у районі Дубна, Луцька та Бродів радянські війська були розбиті. Червона Армія, фактично втративши командування, почала відступ до Дніпра. В цей же час у Львові, Луцьку, Станіславові, Дубні та десятках інших міст Західної України починаються масові страти політичних в’язнів. За перші два тижні війни у тюрмах Західної України співробітники НКВД розстріляли понад 21 тис. в’язнів. Із відступом Червоної Армії на схід масові розстріли відбулися у Вінниці, Умані, Києві та багатьох інших містах. Відступ Червоної Армії супроводжувався застосовуванням тактики «випаленої землі». Про її необхідність оголосив Сталін у своєму виступі 3 липня 1941 р. Численні урядові та партійні постанови наказували знищувати все, що не вдалося евакуювати у східні райони СРСР: устаткування заводів, техніку, збіжжя тощо. Одним із жахливих злочинів сталінського режиму став підрив військами НКВД греблі Дніпрогесу у серпні 1941 р. Це спричинило загибель десятків тисяч червоноармійців та мирних мешканців, які перебували поблизу. Бойові дії на території України у 1941 р. перетворилися для радянських військ на катастрофу. У серпні – жовтні 1941 р. Червона Армія в Україні була фактично знищена. Кількість загиблих радянських вояків досі точно невідома. У величезні оточення («котли») неподалік Умані, Києва, Мелітополя потрапили близько 1 млн. червоноармійців.
Друга світова стала для всіх уроком того, якою не повинна бути війна. Свій досвід із цієї трагедії має винести й Україна. Ми досі не можемо назвати точні цифри загиблих українців, проте точно знаємо, що частина з них була вбита іншими українцями. Бездержавна нація повторила страшний досвід братовбивчої Першої світової. Ця війна стала страшною платою за нездатність відстояти державність у 1917–1921 роках. У війні загинув кожен четвертий-п’ятий українець. Розуміння Другої світової війни як однієї з найбільших трагедій є надзвичайно важливим саме зараз, коли на нашій землі знову збройне протистояння, жертвами якого вже стали тисячі людей. Саме зараз у такій важкій ситуації українці можуть переосмислити уявлення про цю війну, побачити її хай у дуже важкому, але правдивому світлі. Це важливо саме зараз, коли радянські уявлення про Другу світову війну стали інструментом російської пропаганди у війні теперішній.