Главная
Курс обмена валют


гороскоп

Новини дня
Запорожский областной совет
Запорожская областная государственная администрация
Каменско-Днепровский районный совет
Каменско-Днепровская районная государственная администрация
Государственная налоговая администрация в Запорожской оласти


Вони надихали Шевченка

З нагоди Всесвітнього дня поезії в КЗ «Кам’янсько-Дніпровська районна бібліотека для дорослих та дітей» був проведений літературно-поетичний колаж «Шевченкові музи». Захід, присвячений жінкам, що зіграли певну роль у становленні Шевченка як Поета та Художника.
В оновленій після ремонту читальній залі зібралися учні 9 класу гімназії «Скіфія», щоб ще раз доторкнутися серцем до поезії Великого Кобзаря.
Завдяки цікавій розповіді, яку підготували співробітники бібліотеки, емоційному прочитанню віршів та показу слайдів школярі поринули у світ шевченківських почуттів, долаючи шлях від підліткових захоплень юного Тараса Шевченка до глибоких переживань поета.
За своє життя Шевченко багато разів закохувався, і його любили жінки, але кожного разу щось перешкоджало одруженню. Не здійснилися мрії поета про сімейне щастя, дітей та родинний затишок. Жінки для митця були джерелом натхнення, розради та дружньої підтримки, впливали на його особистість та збагатили його творчість.
Перше кохання Тараса Шевченка, муза його дитячих років – Оксана Коваленко. Дітьми «вкупочці росли» і «собі любились». Батьки хотіли їх одружити, коли підростуть. Та доля розлучила Тараса з коханою.
Перше пережите Тарасом кохання дало основний образ його поезії.
…Чужа чорноброва!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало, щасливий,
Як побачить диво – твою красоту.
Друге кохання Тараса Шевченка – молоденька польська швачка Дуня Гусиковська, теж «чорноброва». Вона навчила дворового козачка пана Енгельгарда польської мови, вона перша дала йому гостро пережити різницю між вільним і кріпаком. Пам’ять про неї, хоч і в меншій мірі, все ж видно, була дорога Тарасові, так само, як пам’ять про Оксану.
Студентом Академії художеств, у Петербурзі, Т. Шевченко переживає третє захоплення – дівчиною-натуршицею, яку він вивів під ім’ям Паші в повісті «Художник».
Значне місце в житті Т. Г. Шевченка займала Варвара Миколаївна Репніна, донька колишнього малоросійського губернатора і правнучка останнього гетьмана України К. Г. Розумовського.
Аристократка за походженням, ґрунтовно освічена, щиросердечна, Варвара Миколаївна всіляко намагалася опікувати митця. Вона першою з Шевченкових друзів визнала його геніальність, гаряче підтримувала і допомагала в поширюванні літературних творів, переймалася його долею під час перебування поета на засланні. Свої почуття поваги до княжни Шевченко висловив у передмові до поеми «Тризна» «Душа с прекрасным назначением…»
Глибокий слід в житті поета залишила Ганна Іванівна Закревська. Своїми темно-синіми очима «Ганна вродлива» остаточно полонила серце художника. Деякі дослідники висловлюють думку, що на жодному з Шевченкових портретів «немає такого повного, трагічного, душевного життя очей, такого променистого погляду, як на портреті Ганни Іванівни Закревської.» Цю жінку Шевченко згадував на засланні, присвятивши їй два вірші.
Під час перших відвідин України, у Кирилівцях Шевченку сподобалась донька попа Григорія Кошиці Феодосія. Після того, як Тарас отримав посаду у Київському університеті, він вирішив одружитись і влаштувати своє особисте життя. Приїхав він на храмове свято свататися, але батькам Шевченко не сподобався і отримав гарбуза. Молода попівна не наважилася йти проти волі батьків, невдовзі збожеволіла і в 1884 році померла.
Зрозуміти і всім серцем підтримати Тараса Григоровича у далекому засланні змогла дружина коменданта Новопетровського укріплення Ускова Агата Омелянівна. В листі до Залеського (10 лютого 1855 р.) він писав: ‘’Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодатною моей душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей’’. На жаль, місцеві плітки порушили безпосередність цих взаємин, але й у наступні роки вони підтримували дружні стосунки.
А ще в житті Кобзаря на засланні була незвичайної краси татарка Забаржада.
Після всього пережитого в неволі почуття самотності ще більше заполонило душу Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. В дорозі до Петербурга і Москви обставини змусили Тараса Григоровича зупинитись у Нижньому Новгороді. Він дуже швидко знайомиться з бомондом, зокрема, з молодою і дуже вродливою 16-річною артисткою Катрусею Піуновою.
Закохавшись, Шевченко попросив батьків віддати за нього дочку. Мати намагалася довести, що Катруся ще дитина, а Шевченко значно старший, цим намагаючись пом’якшити відмову.
У Москві Шевченко познайомився з Марією Максимович, яка була дружиною давнього друга поета. Того ж вечора Тарас подарував їй автограф одного з найкращих своїх ліричних віршів «Садок вишневий коло хати». Там, у Москві, вона нібито пообіцяла допомогти поетові знайти в Україні наречену. Якщо уважно придивитися до її портрета, намальованого Шевченком, то можна зробити висновок, що доти він нікого з жіноцтва не писав з таким натхненням, з такою душевністю. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала врятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю.
Він запропонував їй одружитися і виїхати в Україну. Але не судилося стати Ликері Шевченковою долею. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлева.
Довгі роки підтримував дружні стосунки з Надією Василівною Тарновською.
Дізнавшись про арешт поета у 1847 році, вона разом із дружиною брата сховала всі папери, листи, малюнки Т. Шевченка у скриньку і закопала в саду. Пізніше вона передала їх своєму небожу, який став відомим колекціонером.
Після невдалих спроб знайти достойну дружину, влаштувати сімейне життя, коли Шевченко смертельно захворів, у нього лишилась єдина мрія – Україна.
Вся поезія Шевченка проникнута промінням любові до України, до своєї бать-ківщини, як ні в жодного поета світу.
Україна була музою Шевченка протягом усього життя.
… О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
Мене ти всюди доглядала…
… А як умру, моя святая!
Моя ти мамо! Положи
Свого ти сина в домовину
І хоч єдиною сльозину
В очах безсмертних покажи.
Директор бібліотеки Л. Богослов